Главная страница
Сведения об авторах

Концептуальні засади щодо ідентифікування об'єктів поводження з небезпечними відходами як об'єктів підвищеної небезпеки

Крайнов І. П., Крилюк В. М., Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління, Київ, Україна

Концептуальні засади вироблено з метою виконання вимог Закону України «Про відходи» щодо необхідності віднести об'єкти поводження з небезпечними відходами до об'єктів підвищеної небезпеки. Ці принципи відображають погляди на особливості ідентифікування об'єктів поводження з небезпечними відходами як об'єктів підвищеної небезпеки, розроблення декларації безпеки, плану ліквідування аварійних ситуацій. Результатом створення концептуальних засад є проекти порядку, методик та методичних вказівок щодо віднесення об'єктів поводження з небезпечними відходами до об'єктів підвищеної небезпеки.

В Україні діє достатня кількість законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують умови поводження з небезпечними відходами в процесі виробничої діяльності промислових підприємств. Але досвід їх застосування для поводження з небезпечними відходами є суперечливим. Неповнота, застарілість низки положень, однобокий підхід до критеріїв небезпеки тощо відзначають ці документи. Так, наприклад, вони не вирішують питання щодо порядку зберігання небезпечних відходів на території промислових підприємств.

Певні труднощі виникають щодо віднесення відходів до категорії «небезпечні» та визначення класу небезпеки. Історично склалося так, що це здійснюють на підставі визначення показника LD₅₀ небезпечних речовин, що входять до складу певного відходу. LD₅₀ — медіанна смертельна (летальна) доза токсичної речовини, необхідна для того, щоб загинула половина членів випробуваної популяції. Показник LD₅₀ характеризує тільки токсичні властивості відходів, які можуть бути реалізовані лише в разі попадання відходу до ґрунту та ґрунтових вод, водоймищ, випаровування в повітря, за умови, що небезпечні речовини є розчинними або леткими. Вибухо- і пожежонебезпечність, висока реакційна здатність, корозійність тощо не впливають ні на віднесення відходів до категорії небезпечних, ні на визначення класу небезпеки. Це пов'язано з відсутністю методик визначення відповідних фізико-хімічних властивостей та кількісних показників небезпечності відходів, що містять речовини з вищезазначеними небезпечними властивостями.

Вихід було знайдено. Для віднесення відходів до категорії небезпечних використано Жовтий та Червоний переліки відходів Базельської конвенції. Але такий метод має принциповий недолік — він не враховує кількості (маси) відходів, що використовують або поміщають на одному об'єкті.

Оскільки поняття «небезпечні відходи» є ширшим, ніж поняття «токсичні», що його раніше застосовували у вітчизняній практиці, визначення граничного обсягу накопичення (наявності) таких відходів на території підприємств не можна обмежувати відповідними санітарними нормами (стосовно шкідливих виділень у повітря, забруднення ґрунтів і води). Воно має включати вимоги щодо пожежо- та вибухонебезпечності, хімічних перетворень, можливостей виникнення аварійних ситуацій тощо.

Тобто методологія, нормативно-правові акти, порядки та методики віднесення відходів до категорії небезпечних та визначення класу їх небезпеки потребують значного доопрацювання з огляду на перехід від категорії «токсичні» до категорії «небезпечні» відходи, впливу їх індивідуальної та сумарної маси на потенційну небезпеку для довкілля та сучасних уявлень щодо тех­ногенного ризику.

На нашу думку, найґрунтовнішими засадами ідентифікування об'єктів поводження з небезпечними відходами як об'єктів підвищеної небезпеки, складання декларації безпеки та включення розділу щодо небезпечних відходів до плану ліквідування аварійних ситуацій є висновки екологічного аудиту. Запобіганням (усуненням) негативних наслідків впливу небезпечних відходів конкретного об'єкта поводження з ними є обов'язкове екологічне страхування згідно із Законом України «Про екологічний аудит». На підставі висновків екологічного аудиту можна розробити не тільки вищеназвані документи, а й обґрунтовано визначити страхову суму. Але в законі «Про страхування» поняття «екологічне страхування» відсутнє, а є поняття «страхування цивільної відповідальності за заподіяну шкоду природному середовищу та здоров'ю людини». Тому на практиці до складання договору про обов'язкове страхування цивільної відповідальності дуже рідко проводять екологічні аудити об'єктів підвищеної небезпеки.

Вищезазначені недоліки та протиріччя свідчать про необхідність створити нові, доопрацювати та узгодити наявні законодавчі та нормативно-правові акти, які напряму або опосередковано регулюють сферу поводження з небезпечними відходами.

Як основу для вироблення критеріїв віднесення місць поводження з небезпечними відходами до об'єктів підвищеної небезпеки доцільно використати порогові кількості (маси) небезпечних відходів. Ми пропонуємо складати перелік небезпечних відходів та їх порогові кількості на підставі експертної оцінки спеціальної комісії при Кабінеті міністрів України, до складу якої мають входити провідні вчені, представники промисловості, громадськості. Пропозиції щодо переліку небезпечних відходів та їх граничних мас необхідно затверджувати державним нормативно-правовим документом, наприклад постановою уряду. Перелік та граничні кількості небезпечних відходів треба обов'язково переглядати (уточнювати) та затверджувати один раз на 3—5 років на підставі даних вітчизняної та світової науки, прогресу вітчизняного промислового виробництва та світових тенденцій безпечного поводження з небезпечними відходами.

На нашу думку, початковий перелік небезпечних відходів та їх граничних кількостей (документ для широкого обговорення), основні вимоги до виконання загальних та особливих заходів щодо убезпечення об'єктів поводження з небезпечними відходами можна скласти, спираючись на міжнародний досвід, наприклад той, що існує у Швейцарії.

Висновки. Аналіз чинних нормативно-правових документів, які регулюють поводження з небезпечними відходами, показав, що на сьогодні поза сферою дії Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» залишаються потенційно небезпечні об'єкти поводження з небезпечними відходами. Це вимагає коригування чинної нормативно-правової бази з метою удосконалити процедури ідентифікування і декларування безпеки зазначених об'єктів, складання планів локалізування та ліквідування аварійних ситуацій та аварій.

Для ідентифікування об'єктів поводження з небезпечними відходами як об'єктів підвищеної небезпеки необхідно визначити критерії, які включають перелік небезпечних відходів з визначенням індивідуальної та сумарної порогової кількості (маси) небезпечних відходів, що розташовують (використовують) на певному об'єкті.

H погляд авторів, найпродуктивнішим шляхом для вироблення критеріїв віднесення об'єктів поводження з небезпечними відходами до об'єктів підвищеної небезпеки і визначення основних вимог до виконання загальних та особливих заходів щодо убезпечення є творче використання переліків небезпечних відходів та показників їхньої порогової кількості, установлених у найрозвинених країнах світу.