Мир отходов > Нормативно-правовые акты, регулирующее обращение с отходами в Украине
Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки
...продовження...
III. СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧОГО ТА ПРИРОДОРЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ 17. ПРОМИСЛОВІСТЬ Головним завданням на найближчу перспективу є запобігання збільшенню рівня забруднення та виснаженню природних об'єктів. Розв'язання проблем техногенно-екологічної безпеки потребує: здійснення перебудови техногенного середовища, технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів, застосування відновлюваних джерел енергії, розв'язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів; налагодження ефективного екологічного контролю за науково-дослідними роботами із створення об'єктів штучного походження, їх проектуванням, будівництвом та функціонуванням з метою управління техногенними навантаженнями, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил; проведення класифікації регіонів України за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення карт техногенно-екологічних навантажень; розробки методології визначення ступеня екологічного ризику для довкілля, обумовленого техногенними об'єктами; проведення досліджень з метою створення системи моделей моніторингового контролю за об'єктами спостережень у промисловості, енергетиці, будівництві, транспорті і сільському господарстві. Програма дій передбачає заходи щодо протидії двом типам шкідливих впливів техногенного середовища: в режимі нормальної експлуатації, зумовленої недосконалістю техніки та технології виробництва, переробки відходів; в аварійному режимі, внаслідок відхилення від звичайно допустимих умов експлуатації, що спричиняє або може спричинити такий вплив на людину та природні об'єкти. 1) Металургійна промисловість Виходячи зі світового досвіду та системного аналізу екологічних проблем металургійного комплексу стратегічними напрямами діяльності у цій галузі є: комплексна структурна перебудова галузі; підвищення ефективності використання сировинних та енергетичних ресурсів до світового рівня; зниження частки продукції, що її отримують у мартенівському виробництві, і розширення використання конверторного її виробництва; перехід на екологічно чисті технології в головних ланках виробничого ланцюга металургійного циклу. Програма розв'язання екологічних проблем металургійної промисловості має передбачати: проведення поглибленого екологічного аудиту на всіх металургійних комплексах України; розроблення екологоорієнтованих критеріїв структурної перебудови металургійного комплексу України, яка б грунтувалася на результатах аудиту металургійної промисловості; розроблення програми першочергових заходів у металургійному комплексі з метою зменшення кількості викидів твердих часток у повітря та поліпшення якості довкілля; удосконалення нормативно-методичних засобів регулювання викидів забруднюючих речовин металургійної промисловості; розроблення та впровадження механізму узгодження рівня допустимих викидів з темпами модернізації технологій і структурної перебудови в металургійній промисловості; реалізацію комплексу програм з переробки та утилізації твердих відходів. 2) Хімічна та нафтохімічна промисловість Враховуючи напрями розвитку галузі, а саме: удосконалення структури галузі, розроблення пріоритетних напрямів її розвитку; розвиток вітчизняної мінеральної сировинної бази; створення виробництв базових продуктів; впровадження наукоємних технологій, спрямоване на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів, стратегічними завданнями програми є: розроблення та впровадження передових маловідходних та безвідходних ресурсозберігаючих технологій; комплексне очищення газових викидів і стічних вод з одночасною утилізацією вилучених продуктів та подальшою переробкою їх; проведення науково-технічних робіт, спрямованих на зниження аварійних ситуацій та їх запобігання на підприємствах галузі; розроблення та здійснення програм створення високоефективних систем очищення газових викидів та стічних вод; здійснення програм комплексної переробки відходів; здійснення програм щодо виведення з експлуатації виробництв з екологічно недосконалими технологіями в усьому технологічному циклі. 3) Нафтогазова та нафтопереробна промисловість Екологічні проблеми нафтогазового комплексу мають два рівні впливу - внутрішній та зовнішній. Внутрішній рівень пов'язаний з технологічними та експлуатаційними проблемами функціонування нафтогазових об'єктів і стосується насамперед питань екологічної безпеки цих об'єктів. Для вирішення питань цього рівня необхідно: здійснити комплексну сертифікацію нафтогазових об'єктів; розробити заходи щодо підвищення екологічної безпеки технологічних процесів на цих об'єктах; внести зміни і доповнення до діючих норм технологічного проектування та експлуатації об'єктів нафтогазової та нафтопереробної промисловості з питань, що стосуються вимог екологічної безпеки та охорони довкілля; розробити і впровадити у виробництво технологічні програми переробки відходів і відпрацьованих нафтопродуктів з метою поліпшення екологічного стану довкілля; розробити екологічно раціональні технології видобутку вуглеводнів з місць їх підземного накопичення; впровадити у виробництво технології щодо зменшення викидів у атмосферу летких органічних сполук; розробити комплексні технології очищення води та грунту від забруднення вуглеводнями; розробити та впровадити систему оцінки і прогнозування поширення забруднення підземних вод нафтою та нафтопродуктами; розробити нормативні документи щодо визначення і розрахунку шкідливих викидів з основних джерел підприємств нафтопереробної промисловості. Проблеми зовнішнього рівня стосуються також питань використання продуктів діяльності нафтопереробного та газового комплексу (бензину, дизельного пального, мазуту, газу) в інших галузях господарства і пов'язані насамперед з низькою якістю вироблюваного пального. Для розв'язання цих проблем необхідно: припинити випуск нафтопродуктів, що містять сполуки свинцю; збільшити глибину переробки нафти шляхом будівництва на основних нафтопереробних підприємствах установок каталітичного риформінгу; впровадити на нафтопереробних підприємствах технологічні процеси гідроочистки дизельного та авіаційного пального з одночасним виробництвом сірки; розробити технології виробництва моторного пального з альтернативних видів сировинних ресурсів; розробити і впровадити способи і технології використання на транспорті газових та альтернативних видів пального. 4) Машинобудівна промисловість Основою здійснення природоохоронної політики в галузі мають стати: істотне зменшення викидів забруднюючих речовин підприємств машинобудівного комплексу в довкілля; впровадження екологічно чистих технологій в усіх напрямах діяльності машинобудівного виробництва, зокрема вирішення питань утилізації і знешкодження токсичних відходів гальванічного виробництва. 5) Видобувна промисловість Для розв'язання екологічних проблем у видобувній промисловості необхідно: здійснити модернізацію та технічне переозброєння підприємств галузі; розробити та впровадити системи запобіжного технологічного моніторингу навколишнього природного середовища на об'єктах з підвищеним екологічним ризиком; збільшити виробництво енергетичного вугілля в результаті скорочення видобутку коксівного вугілля; вдосконалити технологічні процеси мокрого збагачення вугілля з метою ефективного вилучення з нього сірки; розробити і впровадити технологічні процеси та обладнання для використання енергетичного потенціалу шахтного метану; розробити і впровадити технологічні схеми очищення та використання мінералізованих шахтних вод; розробити і впровадити технології та обладнання для використання відвалів пустої породи з метою одержання з них сировини для будівельної індустрії; забезпечити роздільне складування розкривних порід з метою подальшого їх ефективного використання для виробництва будівельних та інших видів матеріалів та продукції; забезпечити в найближчі роки гасіння породних відвалів, а також розвиток закладки породою відпрацьованого простору шахт; розробити і впровадити екологічно безпечні способи консервації шахт. 6) Будівництво Метою природоохоронної діяльності в будівництві є нормалізація умов життєдіяльності населення і поліпшення стану природно-територіальних комплексів України, що перебувають у кризовому екологічному стані. Для формування переліку завдань конкретних програм необхідно провести екологічний аудит кризових територій України, визначити комплекс екологічних вимог до містобудівних заходів з метою досягнення контрольних рівнів стану довкілля. Для розв'язання цих завдань необхідно: а) провести екологічний аудит кризових територій України, що включає визначення контрольних рівнів забруднення територій, які є нормами для територій на найближчі 1-3 роки, та можливість їх реального досягнення, першочергове проведення екоаудиту у високоурбанізованих районах і містах; б) розробити містобудівні заходи, спрямовані на виведення територій з кризового стану: провести екоаудит з урахуванням зміни структури землекористування у напрямі збільшення територій національних природних парків, зон рекреації; визначити комплекс містобудівних заходів для досягнення контрольних рівнів стану довкілля; в) вжити заходів щодо ресурсозбереження: обмежити використання природних корисних копалин, потреба в яких може бути задоволена в результаті використання вторинних та поновлюваних ресурсів; розробити і впровадити програми створення та виробництва нових ресурсозберігаючих будівельних матеріалів і конструкцій; г) вжити заходів щодо запобігання викидам і скидам забруднюючих речовин: розробити комплексні програми впровадження безвідходних та екологічно безпечних технологій; розробити і впровадити мобільну, легку, екологічно безпечну та низькоенергоємну будівельну техніку та механізований інструмент; д) розробити і втілити архітектурно-планувальні заходи, заходи захисту окремих об'єктів, заходи переорієнтування інфраструктури територій: вирішити питання першочергової деконцентрації прийняття рішень в екологічному, економічному і планувальному аспектах; ж) розробити заходи щодо запобігання наслідкам аварійних ситуацій та їх усунення у місцях з підвищеною щільністю населення. Найнебезпечнішою в екологічному аспекті галуззю промисловості будівельних матеріалів залишається цементна промисловість, підприємства якої найбільше забруднюють довкілля. Тому треба створити спеціальну програму істотного зменшення впливу підприємств з виробництва цементу на довкілля. 7) Механізм досягнення цілей у промисловості Вихід промислового комплексу з екологічної кризи має здійснюватися у трьох напрямах: а) реалізація комплексу організаційно-технічних заходів щодо забезпечення ефективної експлуатації природоохоронних об'єктів у режимах, обумовлених проектами, нормами. Таким чином буде досягнуто повне використання наявного технічного природоохоронного потенціалу і поліпшення системи платежів за скидання забруднюючих речовин; б) реалізація протягом 2-3 років комплексу першочергових технічних заходів щодо введення в дію природоохоронних об'єктів, які будуються або запроектовані в комунальному господарстві та промисловості. Створення економічної та правової бази для регулювання природокористування в умовах ринкової економіки; в) виконання протягом 5-15 років програми структурної та технологічної перебудови промисловості, насамперед у паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії, хімічній промисловості, та програми щодо впровадження високоефективних систем очищення стічних вод, оборотного та повторного використання, ефективних систем очищення викидів в атмосферу, розв'язання проблеми перероблення промислових відходів. 18. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА В ЕНЕРГЕТИЦІ ТА ЯДЕРНІЙ ГАЛУЗІ Теплова енергетика Згідно з довгостроковою концепцією широкого розвитку теплоенергетики на основі твердого палива, з метою докорінного оздоровлення екологічного стану пропонується: впровадження нових технологій спалювання низькоякісного вугілля в котлоагрегатах з циркулюючим киплячим шаром і з внутрішньоцикловою газифікацією вугілля та використанням генераторного газу в парогазових установках; застосування високоефективних парогазових установок, які спалюють природний газ, під час модернізації діючих газомазутних ТЕС (енергоблоків) та на новому будівництві; впровадження ефективних установок сіркоочищення під час спорудження нових енергоблоків та реконструкції діючих ТЕС; застосування сучасних високоефективних установок пиловловлювання на діючих енергоблоках та під час спорудження нових енергоблоків; поліпшення якості твердого палива зі зниженням його зольності до 10 відсотків, а вмісту сірки - до 1-1,5 відсотка; розробка та впровадження систем очищення газів, що мають звести до мінімуму викиди в атмосферу пилу, сполук сірки, азоту, вуглецю тощо; здійснення програм щодо утилізації твердих відходів (золи, шламів та пилу) для потреб будівельної індустрії; підвищення обсягів оборотного водопостачання до 75-80 відсотків загального його обсягу; створення замкнутих систем водопідготовки і гідрозоловидалення, нефільтруючих золошламовідвалів; впровадження ефективних засобів утилізації осадів очищення води в різних технологічних схемах; перегляд екологічних нормативів та вимог залежно від можливостей економіки та стану довкілля. Основні принципи і завдання екологічної безпеки ядерних об'єктів Екологічна безпека підприємств ядерної галузі має оцінюватися на всіх етапах проектування, будівництва, експлуатації та зняття з експлуатації. Наслідки впливу таких підприємств слід визначати на весь життєвий цикл та з урахуванням усіх видів небезпечних викидів (радіаційних, хімічних, теплових), а також синергетичних ефектів. Необхідно також враховувати вплив наслідків Чорнобильської аварії. Основними принципами екологічної безпеки є: вибір місць розташування підприємств ядерної галузі з урахуванням геологічних, гідрологічних, ландшафтних та метеорологічних характеристик майданчиків, біогеоценозів, щільності розміщення населення; науково обгрунтований вибір ядерних технологій, устаткування та обладнання; зменшення впливу на здоров'я населення дії природних джерел іонізуючого випромінювання; зменшення впливу на здоров'я населення і природне середовище інших шкідливих чинників при роботі підприємств ядерної галузі в проектному режимі; врахування наявності спільного впливу підприємств ядерної та інших галузей господарської діяльності людини на здоров'я населення та довкілля при виборі їх місця розташування. З метою обмеження впливу на довкілля різних видів забруднювачів повинні бути розроблені система екологічних нормативів, які мають також враховувати конкретні природно-географічні особливості регіону, та заходи щодо зниження вмісту штучних радіонуклідів у біосфері. Для створення та впровадження системи екологічних нормативів треба вирішити такі завдання: розробити єдині екологічні нормативи різних чинників негативного впливу на довкілля, зокрема нормативи гранично допустимих скидів і викидів радіоактивних речовин; організувати різні рівні моніторингу довкілля (локальний, регіональний, національний) з метою вивчення і типізації екологічного стану в Україні та створення бази даних, що дасть можливість проводити аналіз та прогнозну оцінку стану довкілля. Радіоактивні відходи Створення і забезпечення умов функціонування системи безпечного поводження з радіоактивними відходами (далі - РАВ) вимагає: доробки або часткового перегляду нормативно-правової бази в частині, що стосується забезпечення екологічної безпеки; науково-технічного обгрунтування безпеки поводження з РАВ з точки зору дотримання екологічних нормативів з моменту утворення РАВ до остаточного захоронення; розроблення наукових засад для вибору варіантів остаточного захоронення РАВ. Забезпечення екологічної безпеки під час поводження з РАВ має складатися з: планування (наукове обгрунтування екологічної безпеки поводження з РАВ, прийняття законодавчих актів та нормативів, розроблення національних програм); забезпечення екологічної безпеки на всіх стадіях поводження з РАВ до захоронення (збирання, сортування і переробка РАВ, кондиціювання і контейнеризація, проміжне зберігання, транспортування), оцінка шкідливого впливу об'єктів з РАВ на довкілля та запобігання йому; розроблення науково обгрунтованих підходів до екологічної безпеки приповерхневого і глибокого геологічного захоронення (вибір ділянок та одержання вихідних даних; прогноз міграції радіонуклідів у геосфері та біосфері, оцінка впливу на довкілля, створення систем моніторингу); безпечне видобування і збагачення уранових руд (вибір ділянок, консервація відвалів та хвостосховищ, оцінка впливу на навколишнє природне середовище, створення систем моніторингу); зняття з експлуатації ядерних об'єктів та відновлення навколишнього природного середовища (енергетичні та дослідницькі реактори, підприємства ядерного паливного циклу тощо, оцінка впливу на довкілля, його відновлення). Пріоритетні завдання радіаційної безпеки Пріоритетними завданнями радіаційної безпеки є: а) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України. Заходи щодо забезпечення радіаційного захисту населення України повинні передбачати: встановлення дозових рівнів втручання, спрямованих на запобігання виникненню детермінованих ефектів шляхом обмеження опромінення до рівнів, значно нижчих від порога виникнення цих ефектів (нормування річної дози), та вжиття необхідних заходів до зниження імовірності виникнення віддалених стохастичних медичних наслідків з урахуванням економічних та соціальних факторів; проведення оперативної оцінки радіаційного стану території України, зокрема мінімізації сукупного впливу іонізуючого випромінювання та екологічних, соціально-психологічних і економічних наслідків реалізації заходів щодо переселення, обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва, зміни традиційного способу життя тощо на здоров'я населення; оптимізацію комплексу заходів щодо радіологічного захисту населення; забезпечення соціальної захищеності населення, яке проживає на територіях радіаційного забруднення та пов'язаних з ним шкідливих чинників; б) розробка заходів щодо забезпечення радіаційного захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою. Вплив наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров'я населення і нині є однією з нагальних проблем в Україні у зв'язку із суттєвими змінами соціально-психологічного стану людей, які проживають на забруднених територіях або були переселені із зон радіоактивного забруднення, та погіршенням їх здоров'я, особливо дітей. Результати наукових досліджень усього комплексу проблем, які виникли у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС, набутий за останні роки досвід ліквідації її наслідків, зміна пріоритетних напрямів розв'язання цієї проблеми, а також необхідність удосконалення законодавства в частині захисту прав громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та наступних поколінь вимагають розробки нової Концепції захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою. Метою Концепції є визначення основних науково обгрунтованих принципів та шляхів практичної реалізації дій, спрямованих на: мінімізацію дозових навантажень та радіаційних уражень; екологічний, медичний та соціальний захист, реабілітацію населення України, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи; розвиток промисловості, сільського та лісового господарства, поліпшення соціальної інфраструктури на територіях з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення та у місцях компактного проживання відселених громадян; удосконалення законів та інших нормативних актів, прийнятих у зв'язку з Чорнобильською катастрофою; в) зменшення радіаційного навантаження на населення України від природних джерел іонізуючого випромінювання. В постчорнобильських умовах вкрай необхідним є визначення сумарної дози радіаційного навантаження на населення України. З роками зменшується частка додаткового радіаційного навантаження, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, і збільшується відносна частка впливу природних радіоактивних факторів, насамперед радону. Особливо критичними є регіони України, які мають в радіаційному забрудненні високу техногенну компоненту (тобто високий рівень радіаційного забруднення, зумовленого діяльністю підприємств) у поєднанні з природною радоновою компонентою. Програма зменшення сумарної дози впливу на населення різних регіонів і України в цілому передбачає виконання таких робіт: районування території України згідно з розташуванням джерел радону; визначення вмісту радону в повітрі підземних виробок з метою зменшення радіаційного навантаження на робітників, зайнятих на гірничодобувних роботах; зменшення радіаційного навантаження на населення за рахунок використання в будівництві матеріалів, які мають обмежену кількість природних радіонуклідів, коригування архітектурних рішень та принципів розташування будівель відносно місць з підвищеним природним радіаційним фоном та інше; г) створення системи радіаційного моніторингу. Радіаційний стан в Україні формується під впливом підприємств ядерно-паливного циклу (уранодобувна і уранопереробна промисловість та АЕС), об'єкта "Укриття", об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, підприємств нафто-, газо- та вугільнодобувної промисловості, а також наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. З точки зору радіаційної безпеки районами посиленого контролю мають стати регіони розташування атомних електростанцій та інших радіаційно небезпечних об'єктів. Для збору і обробки інформації щодо радіаційної обстановки на території України здійснюється поетапне створення системи радіаційного моніторингу раннього оповіщення. Її створення дасть можливість запровадити автоматичний контроль за радіаційними аварійними ситуаціями та оперативним надходженням інформації щодо радіаційного стану, необхідної для раннього оповіщення про радіаційну аварію з метою розробки та ефективного вжиття заходів щодо захисту населення та довкілля. 19. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО В умовах, що склалися нині в Україні, стратегія системи сільськогосподарського природокористування має передбачати: формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів; гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих чинників навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти; впровадження вимог щодо екологічної безпеки в системі сільськогосподарського природокористування; забезпечення розширеного відтворення родючості грунтів шляхом формування та реалізації системи грунтозахисних природоохоронних заходів; забезпечення екологічно обгрунтованого поводження з пестицидами та агрохімікатами; формування механізму економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності сільськогосподарських природокористувачів за порушення екологічних вимог; розроблення природоохоронних заходів на основі вимог міжнародного законодавства та підвищення його ролі в практиці сільськогосподарського природокористування; створення системи економічних стимулів виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біологічного землеробства; підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення; виведення з користування малопродуктивних сільськогосподарських угідь, насамперед у регіонах з високою розораністю земель. З метою досягнення цих цілей необхідно: здійснити комплексну еколого-економічну оцінку (районування) території України з виділенням в її складі природоохоронних комплексів, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, земель для високоінтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва та промислового будівництва, а також забруднених районів для здійснення цільових природоохоронних заходів; забезпечити виконання Національної програми охорони земель на період до 2010 року; підготувати і впровадити галузеві схеми збереження та відтворення земельних, водних, біологічних, зокрема рибних та лісових, мінерально-сировинних та інших природних ресурсів; здійснити землевпорядкування територій з урахуванням екологічної ситуації, що склалася, вилучення з обробітку радіоактивно і промислово забруднених, дуже еродованих, вторинно заболочених, засолених і підтоплених, екологічно вразливих земель; створити цілісну систему полезахисних і водозахисних лісонасаджень, заліснити яри, балки, крутосхили, піски та інші непридатні землі, забезпечити оптимальну протиерозійну лісистість території; створити водозахисні зони вздовж берегів річок, водосховищ, озер і ставків, очистити їх від мулу, сформувати високоефективні гідрологічні системи; забезпечити активний перехід на біологічні методи ведення сільського господарства та виробництво екологічно чистої продукції; удосконалити розміщення сільськогосподарського виробництва з метою найбільш раціонального використання місцевих природних умов і ресурсів. 20. ТРАНСПОРТ 1) Автомобільний транспорт Для поліпшення якості атмосферного повітря, запобігання і зменшення впливу на атмосферу забруднюючих речовин треба здійснити заходи щодо зниження до 2005-2010 років порівняно з 1995 роком валового обсягу викидів від автотранспорту більше ніж на 40 відсотків, запобігти викидам свинцю, насамперед в курортних зонах і столиці України - місті Києві. З цією метою плануються такі основні заходи: вдосконалення положень у системі законодавства, що стимулюють впровадження природоохоронних заходів; оснащення нових автомобілів ефективними системами і пристроями зниження викидів (каталітична нейтралізація, автомати пуску і прогрівання, системи уловлювання пари пального); збільшення парку автомобілів і автобусів, які працюють на газоподібному паливі; припинення до 2005-2010 років випуску і використання етилового бензину; виробництво пального та мастил, які зменшують негативний вплив двигунів внутрішнього згоряння на навколишнє природне середовище; розробка та впровадження нових типів двигунів внутрішнього згоряння з підвищеними економічними характеристиками; створення діагностичних комплексів для визначення технічного стану двигунів, вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобілів; розробка нових видів екологічно чистого автотранспорту з використанням альтернативних джерел енергії; розроблення нормативів для будівництва та експлуатації доріг, спрямованих на зниження шкідливих викидів автотранспорту; розширення мережі автомобільних доріг з поліпшеним покриттям. Для розв'язання екологічних проблем на автотранспорті необхідно: забезпечити пріоритетність розвитку у великих містах України пасажирського транспорту загального користування на електротязі з послідовним скороченням автобусного сполучення; забезпечити жорсткіші екологічні нормативи щодо конструкції нових моделей автомобілів та двигунів; розробити та впровадити систему сертифікації автомобілів та двигунів на екологічну безпеку і контролю за їх відповідністю сертифікатам; створити систему сертифікації шляхових засобів та оснастити її необхідним випробувальним устаткуванням та приладами; розробити комплекс типових прогресивних технологій та проектних рішень щодо будівництва та реконструкції в автопідприємствах споруд очищення використаної води; розробити комплекс технологій, методик та технічних засобів для оцінки екологічної безпеки автомобілів при їх експлуатації; розробити комплекс технологій і технічних засобів для оцінки та захисту довкілля від забруднення у виробничих зонах автопідприємств. 2) Залізничний транспорт Для розв'язання екологічних проблем на залізничному транспорті необхідно розробити: нормативні вимоги до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів; методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю підприємства залізничного транспорту; технології утилізації та ліквідації залишків нафтопродуктів та інших відходів; методи зменшення викидів у атмосферне повітря сипких вантажів під час перевезення; технології очищення забруднених вод після миття вагонів, локомотивів. 3) Авіаційний транспорт Шкідливий вплив авіації на довкілля має глобальний і локальний характер. Глобальним є вплив авіації на озоновий шар атмосфери та пов'язані з цим наслідки, основні локальні - проблеми авіаційного шуму, забруднення викидами та скидами шкідливих речовин атмосферного повітря, підземних вод та грунту у районі розташування аеропортів. Для комплексного розв'язання екологічних проблем цивільної авіації насамперед слід розробити: принципи та методи захисту повітря від забруднення двигунами повітряних суден; принципи та методи захисту від електромагнітних полів радіочастот аеропортів; технології захисту грунтів та води від забруднення стоками аеропортів; оптимізаційні схеми керування повітряним рухом на трасі, в зоні аеропортів з урахуванням екологічного стану довкілля; методи кількісної інтегральної оцінки екологічного стану підприємств авіаційного транспорту. 4) Річковий транспорт Розв'язання екологічних проблем річкового транспорту передбачає розроблення: нормативних вимог до рухомого складу щодо додержання екологічних нормативів; програми розвитку матеріально-технічної бази річкового транспорту з впровадженням комплексу прогресивних екологічно безпечних технологій та засобів у галузях річкового транспорту (флот, перевантажувальні комплекси, водні шляхи, гідротехнічні споруди); сучасної системи приладів дистанційної діагностики, систем контактної сигналізації та контрольно-вимірювальної апаратури на об'єктах річкового транспорту; інформаційно-довідкової системи даних апаратно-програмного забезпечення автоматизованого управління охороною довкілля. 5) Морський транспорт Розв'язання екологічних проблем на морському транспорті потребує розроблення: методики визначення шкоди, що її можуть завдати довкіллю підприємства морського флоту; технології та технічних засобів для захисту від забруднення повітря в зоні морських портів і судноремонтних підприємств; технології та технічних засобів для захисту від забруднення акваторії портів та каналізаційних систем портів та заводів; технології та технічних засобів для регенерації, знешкодження та утилізації відходів основного виробництва на підприємствах морського транспорту. 21. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО Метою державної політики в галузі є: 1) У водопровідно-каналізаційному господарстві: ліквідація диспропорції між потужностями систем водопостачання та очищення стічних вод населених пунктів; забезпечення очищення міських стічних вод відповідно до вимог природоохоронних законів та законодавчих актів, припинення у найкоротший термін скидання у водойми забруднених комунальних стічних вод; забезпечення якості води джерел водопостачання відповідно до стандарту "Джерела централізованого господарсько-питного водозабезпечення"; утилізація осадів стічних та природних вод. Реалізація цих завдань передбачає: створення сучасної структури водопостачання населення; виконання заходів щодо доведення якості води централізованих водопроводів до вимог діючих санітарних норм; будівництво підприємств з пакетування і розливу якісної питної води; впровадження ефективних технологій та обладнання для очищення стічних та зливових вод населених пунктів; вжиття заходів, спрямованих на те, щоб комунальна каналізація лише транспортувала вже очищені до необхідного рівня виробничі стічні води промислових підприємств до водойм; розроблення програм щодо впровадження технологій утилізації осадів водопровідних і каналізаційних очисних станцій, нових ефективних коагулянтів, флокулянтів, малих очисних споруд, а також отримання нетрадиційного джерела енергії - біогазу. 2) Комунальна теплоенергетика і дорожнє господарство Основною метою природоохоронних заходів у цих галузях є досягнення мінімально можливих викидів в атмосферу продуктів згоряння палива та скидів продуктів хімічного оброблення води в каналізацію. Здійснення зазначених природоохоронних заходів передбачає вирішення таких завдань: розроблення та впровадження на підприємствах галузі якісно нових видів технологій, що виключають або значно зменшують викиди шкідливих речовин в атмосферу (впровадження високоефективних генераторів теплової енергії та утилізаторів тепла продуктів згоряння котлів; обладнання котлів, котелень сучасною автоматикою регулювання згоряння палива, дослідження і розроблення заходів щодо підвищення корозійної стійкості пилоочисних установок на асфальтобетонних заводах тощо); використання нетрадиційних та відновлювальних джерел тепла для зменшення загальних обсягів споживання палива; впровадження безреагентних методів оброблення води та систем зворотного водопостачання. 3) Тверді побутові відходи Метою розв'язання проблеми санітарного очищення міст є формування комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження відходів промисловими методами та використання цінних компонентів відповідно до вимог охорони довкілля. Основні завдання, необхідні для розв'язання проблеми, передбачають: впровадження нових технологій збирання побутового сміття і селективного відбору цінних компонентів, а також промислових технологій його утилізації на обладнанні вітчизняного виробництва; розроблення програм з питань промислового перероблення побутового сміття. 4) Загальна програма дій у житлово-комунальному господарстві Для вирішення екологічних проблем у житлово-комунальному господарстві України насамперед необхідно: впровадити комплекс економічних, науково-технічних і правових заходів щодо охорони та поліпшення стану водного басейну; розробити та впровадити правові та економічні важелі регулювання раціонального водопостачання із застосуванням сучасних систем обліку водоспоживання; оптимізувати використання та штучне поповнення підземних вод для питного водопостачання; розробити та організувати виробництво на конверсійних підприємствах технологічного і насосного обладнання, а також арматури для водопровідно-каналізаційних систем; розробити перспективні схеми теплопостачання малих міст України з метою визначення раціональних джерел теплопостачання споживачів; провести дослідження з визначення та оптимізації параметрів роботи пилоочисного устаткування і розробити конкретні рекомендації щодо захисту повітряного басейну в місцях розташування асфальтобетонних заводів; забезпечити підприємства сучасною нормативною і матеріально-технічною базою для здійснення комплексу робіт щодо збирання, транспортування та знешкодження побутового сміття. 22. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ Одним із пріоритетних напрямів мінімізації накопичення промислових відходів є повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Для зменшення залежності України від поставок кольорових та рідкісних металів, що є дефіцитними в нашій державі, перспективним має бути вилучення цих металів з відходів гірничо-металургійних та інших виробництв. Джерелом таких відходів можуть бути у: сталеплавильному виробництві - цинк, мідь, свинець; виробництві мінеральних добрив - стронцій, вапно, сірка, рідкісноземельні елементи; титано-магнієвому виробництві - ванадій, нікель; глиноземних шламах - залізо, кольорові метали; золошлаках енергетики - алюміній, ванадій, нікель, феросиліцій; гальванічному виробництві - кольорові метали; залізо- та марганцеворудному виробництві - золото, срібло, германій, марганець, залізо тощо; коксохімічному виробництві - ртуть, рідкісні метали та деякі цінні органічні сполуки. У паливно-енергетичному відношенні найбільший потенціал мають відходи вуглезбагачення, яких накопичилося близько 1 млрд. тонн. Розрив між обсягами накопичення відходів і обсягами їх утилізації та знешкодження поглиблює екологічну кризу. Водночас відбувається невпинне зростання витрат на одержання первинної сировини для промислового виробництва. Останнім часом до цих факторів додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел багатьох видів сировини. Все це свідчить про важливість вторинного використання ресурсів. Тому проблему відходів слід розглядати у рамках єдиного підходу до соціально-екологічних та ресурсно-технологічних аспектів як сукупність трьох складових (проблемних аспектів): ресурсного (розвиток вторинного ресурсокористування); екологічного (досягнення екологічної безпеки); методико-організаційного (науково-методичне, інформаційно-аналітичне, організаційно-правове забезпечення вирішення та регулювання). Ресурсний та екологічний аспекти проблеми відходів мають як незалежні, так і спільні, інтегральні цілі. Окремим напрямом є розробка засобів та методів розв'язання зазначеної проблеми. Як сировинний потенціал відходи значною мірою можуть замінити первинні ресурсні джерела, зменшуючи таким чином загальне ресурсоспоживання. На сьогодні переважна більшість відходів або взагалі не використовується, або використовується за найпростішими технологічними схемами, які не забезпечують повної реалізації їхнього ресурсного потенціалу. Тому блок цілей ресурсного аспекту передбачає: визначення ресурсної цінності відходів і технологічних можливостей їх комплексної переробки; виявлення можливостей заміни первинної сировини вторинною і рециклування; економічне обгрунтування напрямів та шляхів використання відходів; створення системи ресурсозамкнутих територіально-виробничих зв'язків на основі міжгалузевої кооперації, каскадне проектування виробництва. Як екологічно небезпечний чинник відходи є одним з найбільш значних факторів забруднення довкілля. Їх розміщення потребує вилучення значних площ землі, а транспортування та зберігання - великих витрат підприємств. Найбільш токсичні відходи потребують спеціальних заходів щодо їх знешкодження та захоронення. Тому зменшення обсягів відходів, насамперед токсичних, полегшить їх знешкодження та зменшить шкідливий вплив на довкілля. Враховуючи це, блок цілей екологічного аспекту передбачає розроблення заходів щодо: зведення до мінімуму обсягів відходів внаслідок техніко-технологічної реконструкції виробництв, більш повного та комплексного використання сировини; зниження токсичності залишкових відходів та їх негативного впливу на довкілля шляхом перетворення, знищення або надійної ізоляції; еколого-технологічного обгрунтування методів та шляхів найефективнішого знешкодження небезпечних відходів; реабілітації, зокрема рекультивації, зайнятих та/чи забруднених відходами територій. Незважаючи на незалежність цілей ресурсного та екологічного аспектів проблеми, генеральна мета їх є спільною. Вона полягає у створенні екологічно безпечних, ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних виробництв і територіально-виробничих комплексів різного рівня (промвузол, місто, район тощо), де відходи одних виробництв повністю чи частково будуть сировиною для інших, тобто каскадної схеми виробництва. Розв'язання проблеми відходів має розглядатися з позицій так званого промислового метаболізму, згідно з яким економіка, структура виробництва і споживання, а також якість життя є єдиною системою і відповідно єдиною соціально-економічною проблемою. Оскільки проблема відходів стосується різних суб'єктів соціально-економічної діяльності (виробництв, пов'язаних з утворенням відходів, розробників технологій їх утилізації, місцевих органів виконавчої влади та органів екологічної безпеки на місцях, де утворюються та/або зберігаються відходи), то цілком очевидно, що вирішення завдань цих суб'єктів потребує створення єдиної науково-методичної, законодавчої та організаційно-правової основи. Тому метою методико-організаційного аспекту є: розроблення концептуальних і програмно-цільових засад проблеми відходів; створення науково-методичного забезпечення еколого-економічних оцінок вторинного ресурсокористування, механізму економічного стимулювання та нормативної бази; розроблення інформаційно-аналітичного апарату підтримки ресурсних та екологічних завдань; створення комплексу адміністративних, правових, організаційних та екологічних заходів щодо стимулювання утилізації та знешкодження відходів. Досягнення цілей ресурсного аспекту передбачає: визначення обсягів і темпів утворення та дислокації відходів; визначення складу та властивостей відходів; аналіз умов і закономірностей використання первинної і вторинної сировини, стану сировинного ринку, економічну оцінку доцільності утилізації відходів; обгрунтування концепції пріоритетних напрямів і масштабів розвитку вторинного ресурсокористування, цільових програм; проблемно-орієнтовану класифікацію відходів за ресурсними ознаками; розроблення нових і вдосконалення діючих технологій та виробничих схем утилізації відходів; забезпечення селективного складування відходів за їх властивостями та консервацію ресурсоцінних відходів (створення техногенних родовищ); розроблення конкретних рекомендацій і обгрунтувань щодо утилізації відходів, проектування технологічних ланцюгів комплексної переробки сировини. Для досягнення цілей екологічного аспекту потрібно вирішити такі завдання: визначити токсичність відходів і вивчити механізм та наслідки їх впливу на екосистему; класифікувати відходи за їх екологічною небезпечністю; розробити вимоги складування та зберігання відходів за категоріями токсичності; дати обгрунтування економічним заходам для знешкодження та захоронення відходів, зменшення їх токсичності та загальної кількості; розробити методи, засоби та технології знешкодження токсичних відходів; створити регіональні полігони для знешкодження токсичних відходів. Спільними для ресурсного та екологічного аспектів є такі завдання: паспортизація (інвентаризація) відходів і технологій, створення кадастрів тощо; комплексна еколого-економічна оцінка ефективності та визначення черговості заходів щодо утилізації та знешкодження відходів. Зазначені вище завдання для ресурсного та екологічного аспектів не є незалежними як за інформаційним забезпеченням, так і за засобами та алгоритмами їх вирішення. Тому вирішення завдань різних аспектів проблеми відходів потребує єдиної науково-методичної, законодавчої та організаційно-правової основи і має грунтуватися на спільному інформаційному забезпеченні та спільній інтегральній базі даних, методах і технології інформаційного аналізу. Усе це становить методико-організаційний аспект, у рамках якого вирішуються такі завдання: розроблення методів визначення ресурсної цінності відходів, а також класифікатора відходів; створення інформаційного і ресурсно-технологічного банку даних про відходи; створення баз даних стосовно проблеми відходів і системи підтримки прийняття рішень; розширення можливостей інформаційно-аналітичної системи та створення її мережі як інструменту напрацювання рішень з проблеми відходів; прийняття та введення в дію Закону України "Про відходи", а також економічних, адміністративно-управлінських та інших механізмів стимулювання утилізації та знешкодження відходів. Відповідно до зазначених завдань основними заходами використання найважливіших видів відходів є: збільшення обсягів переробки шлаків металургійного виробництва - гранульованого шлаку, пемзи, шлаковати з вилученням металургійної сировини (з подальшим виплавленням металу), переробка протягом 5-6 років всього обсягу поточного виходу шлаку; забезпечення на металургійних підприємствах в результаті запровадження нових технологій і потужностей утилізації відходів, що містять залізо (шлами, окалина, колосниковий та агломераційний пил), з використанням залишків у цементній промисловості замість піритних недогарків; розширення використання (замість щебеню, піску і цементу) золи та золошлакових відходів ТЕС під час виготовлення бетону шляхом будівництва установок роздільного вилучення залишків на теплових електростанціях; збільшення в наступні 5-6 років у два рази виробництва стінової кераміки з відходів вуглезбагачення, а також додавання їх у шихту на діючих цегельних заводах; розширення виробництва гіпсу та будівельних матеріалів з фосфогіпсу, а також організація підготовки і постачання фосфогіпсу для меліорації солончакових грунтів; збільшення використання вапнякових відходів для виробництва вапнякового борошна і цементу, а також забезпечення підготовки і поставки вапняково-сірчаних відходів для вапнування кислих грунтів у сільському господарстві; повна переробка кускових відходів деревини на тріски для технологічних потреб, а також брикетування стружки і тирси для використання їх як палива або для виробництва гідролізно-дріжджової продукції; здійснення заходів щодо регенерації всього обсягу відпрацьованих формових сумішей ливарного виробництва і внаслідок цього досягнення зменшення потреб у додаткових поставках формових пісків, а також організація використання залишків у виробництві будівельних матеріалів і в будівництві.
Администрация сайта отслеживает процесс принятия новых нормативно-правовых актов и вносит необходимые изменения и дополнения, однако не гарантирует освещения всех аспектов проблемы и полной актуальности представленных документов.
©Экологический Альянс, ООО
Последние изменения внесены
29.09.08