Michthenko

Доповідь (повний текст)

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ ПОВОДЖЕННЯ З ВІДХОДАМИ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ГАРМОНІЗАЦІЇ ЗІ СТАНДАРТАМИ ЕЄ

Міщенко В.С., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, Україна

Створена на цей час в Україні нормативно-правова база стосовно поводження з відходами включає 12 законодавчих актів, 35 нормативних актів на рівні Кабінету Міністрів та понад сто інших (адміністративних, економічних, еколого-технічних, програмних) регулятивних актів. В цілому зазначена вище низка нормативно-правових документів є свідченням систематичної роботи у відповідному напрямку, що поступово наближає вітчизняну нормативну базу до європейських вимог. Але формальна "імплементація " на жаль поки що знаходиться у значній суперечності з дійсним станом поводження з відходами. Не вирішується головне завдання - створення інфраструктури поводження з небезпечними відходами, головною складовою якої є спеціалізовані полігони, відповідне технологічне устаткування по знешкодженню, утилізації та екологобезпечному видаленню відходів.
Після прийняття Закону "Про відходи" в Україні значно активізувалась розробка нормативно-правової бази поводження з відходами. Перш за все за прикладом ряду країн було зроблено спробу розробити додатково окремий закон про небезпечні відходи (1999р.). Але вже на етапі першої редакції думка законодавців схилилася до того, щоб врегулювати відповідні питання шляхом доповнення (зміни) базового закону. Саме результатом цих зусиль стала нова редакція статті 34 та деяких інших Закону "Про відходи", що були схвалені у процесі прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відходів" (від 7 березня 2003 року № 3073-ІІІ).
З інших відповідних кроків найважливішими можна вважати прийняття Закону України "Про приєднання України до Базельської конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням" (від 1 липня 1999року) і Закону України "Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами" (від 14 вересня 2000 року № 1947-ІІІ).
В цей же період прийнято ряд постанов Кабінету Міністрів України, які стосувалися порядку контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням (постанова від 13 липня 2000 року 3 1120), порядку одержання дозволів на поводження з небезпечними відходами, порядку паспортизації та обліку тощо. В їх рамках знайшли затвердження переліки операцій щодо утилізації та видалення небезпечних відходів, Жовтий та Зелений списки небезпечних відходів. Затвердженим (постановою КМУ від 1 листопада 1999р. № 2034) "Порядком ведення державного обліку та паспортизації відходів" встановлено, що державна статистична звітність про небезпечні відходи має вестися за окремою формою
Нарешті, наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Мінекоресурсів України від 12 лютого 2001 року № 27/44 затверджено "Ліцензійні умови провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами", якими встановлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження діяльності щодо небезпечних відходів. За погодженням з Міністерством охорони здоров'я України Мінекоресурсів затверджено "Перелік підприємств та спеціалізованих установ, яким дозволено здійснення робіт щодо переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції", який значною мірою стосується відходів.
Певний дисонанс у цей поступальний розвиток нормативної бази внесло, на наш погляд, прийняття державних санітарних норм ДСанПіН 2.2.7.029-99 "Гігієнічні вимоги щодо поводження з промисловими відходами та визначення їх класу небезпеки для здоров'я населення" від 01.076.1999 року № 29. Вони стали кроком не вперед, а назад, оскільки виявилися механічним перекладом на українські мову нормативних документів колишнього СРСР 80-их років і лише загальмували розробку національного документу. Некритичний підхід до вирішення відповідних питань призвів не тільки до консервації старих підходів до поводження з небезпечними відходами (разом з прямими помилками), але й фактично до узаконення зберігання відходів на не призначених для цього об'єктах та територіях.
Програми діяльності Кабінету Міністрів України за змістом розділу "Збереження довкілля, раціональне використання і відтворення природних ресурсів" декларують увагу до вирішення проблеми відходів, але їм недостає як конкретики, так і послідовності у виконанні прийнятих рішень. Питання ліквідації відходів, в першу чергу токсичних та непридатних пестицидів, що є актуальними для всіх регіонів України, вимагають рішення на державному рівні. Багато з цих питань можна вирішувати на базі наявної нормативно-правової бази і уже затверджених урядових постанов, не чекаючи подальшого їх розвитку та удосконалення.
У зв'язку з цим акцентуємо увагу на важливості процесу централізованого чи регіонального збирання коштів для будівництва полігонів поводження з небезпечними відходами. Ще в 1999 році згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України (від 13 листопада, № 1234-р) передбачалося щорічне акумулювання 2,5 відсотка зборів за забруднення навколишнього природного середовища на окремому спеціальному рахунку для фінансування будівництва спецоб'єктів (полігонів) по знешкодженню і захороненню небезпечних промислових відходів. Але і на цей час реальних кроків по виконанню зазначеного рішення не здійснено. (Хоча зростання активів Фонду охорони навколишнього природного середовища в останні роки створювало підгрунтя для вирішення зазначеного питання). Небезпечні відходи продовжують накопичуватися на території підприємств і це явище набуло в Україні безпрецедентного масштабу.
Щодо нормативного регулювання в цілому та нормативно-правового зокрема, то до найбільш назрілих на даному етапі проблемних питань відноситься, на наш погляд, наступні:
· незадовільність первинного обліку небезпечних відходів і їх паспортизації;
· невизначеність засад класифікації, номенклатури і застарілість форм державної статистичної звітності;
· неврегульованість зберігання небезпечних відходів на території підприємств;
· відсутність порядку віднесення відходів до категорії небезпечних та відповідної методики;
· недосконалість системи платежів за утворення і розміщення відходів, що ставить на порядок денний їх реформування і розробку відповідного науково-методичного забезпечення.
Відсутність форм первинного обліку, невизначеність номенклатури призводять до низької достовірності даних за державною статистичною звітністю, передусім за формою № 1-токсичні відходи. Цей висновок належить державній екологічній інспекції за результатами масової перевірки у 2002 році. Найбільш незадовільним є саме стан первинного обліку. Фіксується відсутність відповідної документації, недоврахування обсягів утворення, перекручення даних, відсутність обліку взагалі. Наслідком є суттєві розбіжності між даними державної статистичної звітності та фактичними даними, встановленими під час перевірки.
Взагалі в Україні обсяги утворення відходів оцінюються лише на підставі даних окремих підприємств і їх сумування по території. На відміну від зарубіжної практики для оцінки обсягів утворення відходів (викидів) не використовуються показники споживання сировини чи паливних ресурсів та показники питомого утворення відходів чи викидів (чи усереднених питомих викидів), що дозволяють розрахунковим методом оцінювати утворення відходів на основі технологічних характеристик тих чи інших процесів. Ліміти, що декларуються підприємствами, перевірити важко. Вони часто завищуються і таким чином занижується обсяг платежів за понадлімітний обсяг, втрачається дієвий контроль з метою впорядкування обліку, а також за здійсненням платежів за розміщення.
На цьому фоні довготривала затримка із затвердженням Мінприроди України "Типових методичних положень щодо визначення нормативі утворення відходів" відіграє дуже негативну роль.
Розбіжності у поглядах і неузгодженість позицій Мінприроди та Держкомстату України щодо реформування системи обліку відходів гальмують перебудову статистики відходів в Україні, затвердження нового класифікатора, статистичної номенклатури тощо. Загальновизнаною, зокрема, є застарілість форми №1-токсичні відходи і необхідність перегляду класифікації, оптимізація статистичної номенклатури та оновлення самих форм з переходом на категорію небезпечних відходів.
Затвердження Жовтого і Зеленого списків небезпечних відходів зобов'язує, на наш погляд, до відповідної перебудови статистичної номенклатури відходів, як логічний крок на шляху наближення до європейських стандартів. В цілому це знаходиться у відповідності із загальноприйнятою міжнародною практикою, в якій формування номенклатури небезпечних відходів носить переважно списочний характер.
Належність відходів до категорії небезпечних за світовим досвідом регламентується по різному. Як правило застосовуються три можливих способи, а саме:
· офіційне включення відходу до відповідного затвердженого списку;
· за результатами випробувань (досліджень), при яких встановлюється наявність одного або більше небезпечних властивостей;
· декларування небезпечності відходу з боку його виробника на основі знання його відповідних властивостей.
В більшості країн розрізняють чотири таких властивостей - вогненебезпечність, корозійність, реактивність чи токсичність. Загальним регламентом згідно з Базельською конвенцією передбачається врахування крім зазначених також таких небезпечних властивостей як інфекційність, самозаймистість, термічна нестійкість, екотоксичність та деяких інших.
В кожній країні методи встановлення (виявлення) небезпечних властивостей, зазначені вище, затверджуються окремо і, як правило, на урядовому рівні.
Вітчизняна практика визначення небезпечності відходів містить елементи всіх трьох зазначених підходів, але вони реалізовані лише частково. Поки що ця практика далека від повноти і систематичності і відображає відповідні недоліки нормативно-методичної бази.
Єдиною офіційно затвердженою в Україні методикою визначення класу небезпечності відходів на підприємствах є розрахункова методика, встановлена державними санітарними нормами (згаданими вище). Вони стосуються лише однієї властивості відходів - токсичності і містять недостатньо даних для ідентифікації ряду відходів. Відповідні підходи важко застосувати зокрема до комунальних (побутових) відходів, медичних, сільськогосподарських тощо. Нечіткість та неоднозначність регламенту ідентифікації призводить до значних розходжень в оцінках небезпечності відходів і породжує конфліктні ситуації між підприємствами і природоохоронними органами.
В деяких установах України йде пошук різних експресних інтегральних методів оцінки токсичності. Але порядок врахування інших факторів небезпечності залишається поки що поза належною увагою. Недоліком діючих документів є також те, що вони не враховують впливу на навколишнє середовище, а орієнтовані в основному на "робочу зону" для людини.
Спроби впровадити "Тимчасовий порядок віднесення відходів до категорії небезпечних" і відповідні "Методичні вказівки щодо визначення небезпечних відходів та їх компонентів", розроблені на замовлення Мінекоресурсів України Національним центром поводження з небезпечними відходами (і які базуються передусім на матеріалах директиви Європейського союзу 07/548/ЕЕС стосовно поводження з небезпечними речовинами) поки що не знаходять сприйняття з боку Міністерства охорони здоров'я України.
В Російській Федерації з 30 червня 2003 року введено в дію Санитарные правила по определению класса опасности токсичных отходов (СП 2.1.7.1386-03), за якими передбачається використання розрахункового та/чи експериментального методів. Перший з них засновано на використанні 23 токсикологічних, санітарно-гігієнічних та фізико-хімічних показників. В експериментальному методі передбачається використання як розширеної, так і скороченої схеми оцінки.
Вихідним етапом на шляху реформування статзвітності має стати нова редакція Класифікатора відходів ДК 005-96 [4]. В цьому відношенні закономірним є звернення до європейського досвіду, передусім до останньої (2001 рік) редакції європейського Переліку відходів (List of wastes) і сформованого на його основі переліку небезпечних відходів [1]. Нова редакція ДК 005-96, що гармонізована з Європейським переліком відходів, проходить узгодження, в ході якого висловлено зокрема думку затвердити її як національний перелік відходів.
Щодо зберігання відходів на території підприємств, установ та організацій, то передусім зазначимо, що згідно з новою редакцією Закону "Про відходи" відповідні суб'єкти господарської діяльності відносяться до об'єктів підвищеної небезпеки - з усіма відповідними наслідками. При цьому зберігання має здійснюватись у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Спроби розробити зазначений "порядок" за старими регламентами, що відкривали можливість безстрокового зберігання небезпечних відходів на території підприємств, зустріли категоричний супротив профільного комітету Верховної Ради України. Вони справедливо були розцінені депутатами як порушення законодавства, яким відповідне зберігання допускається лише тимчасово.
В зарубіжній практиці до зберігання небезпечних відходів пред'являються надзвичайно жорсткі вимоги. Під контроль беруться всі об'єкти утворення та транспортування таких відходів. Кожен виробник повинен отримати ідентифікаційний номер. Строк зберігання відходів у суб'єкта-утворювача (на території підприємств) не повинен перевищувати 28 днів (у Великій Британії) чи 90 днів (у США). В іншому випадку передбачається спеціальний дозвіл. Будь-які виключення з цього порядку за показником того чи іншого мінімального обсягу утворення відходу як правило відсутні. (В США відповідна норма складає 100 кг на місяць).
У вітчизняній практиці термін "тимчасовості" залишився невизначеним, при цьому "зберігання відходів" перетворилося в безстрокове розміщення, а відповідні об'єкти фактично перетворилися в "місця видалення", але без відповідного статусу і екологічних обмежень. На першому етапі вирішення питання вимагає регламентації строк зберігання небезпечних відходів, умови і порядок його продовження, зокрема визначення строку, за якого "місця зберігання" мають переходити в категорію "місць чи об'єктів видалення" зі всіма пов'язаними з цим обмеженнями.
Окремі вимоги мають встановлюватися щодо обліку таких відходів, а також щодо здійснення контролю за умовами зберігання і за станом екологічної безпеки на території підприємств. Нові специфічні вимоги в цьому відношенні виникають у зв'язку з приєднанням України до Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі.
Особливого значення набувають економічні аспекти, маючи на увазі, що зберігання відходів на території підприємств саме по собі, а також порушення умов і строків зберігання, його довготривалість повинні супроводжуватись відповідними санкціями, а також/чи певними зобов'язаннями підприємств щодо внесків у цільовий (регіональний, галузевий чи центральний) фонд або ж безпосередньої участі у будівництві полігонів.
Поточні завдання загального плану випливають з рішень Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, прийнятих на засіданні, яке відбулося 11 червня поточного року і на якому розглядалося питання "Про дотримання центральними і місцевими органами виконавчої влади законодавства у сфері поводження з відходами". Ряду центральних міністерств, а також Національній Академії наук України доручено забезпечити розроблення і впровадження нормативно-правових актів стосовно:
· стимулювання підприємницької діяльності, спрямованої на нарощування темпів утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення;
· створення організаційно-економічних засад щодо використання окремих видів відходів як вторинної сировини;
· віднесення відходів до відповідних категорій;
· зберігання небезпечних відходів на територіях підприємств;
· створення державного інформаційного банку технологій з утилізації відходів і наявного устаткування та обладнання для їх переробки.
Нижче ми зупиняємось на деяких з піднятих питань детальніше.

1. Проблеми статистики відходів
На порядок денний в Україні поставлено питання удосконалення екологічної статистики, визначення шляхів її подальшого розвитку, постановки та вирішення конкретних завдань. Їх метою є створення більш цілісного інформаційного забезпечення органів державного управління та інших користувачів. На це, зокрема, була зорієнтована Програма реформування державної статистики Держкомстату України та ряд заходів Мінприроди України.
Важливою частиною зазначеної проблематики є статистика відходів. Центральними щодо них питаннями (як і щодо ряду інших блоків екологічної статистики) є перегляд систем класифікації, оптимізація статистичної номенклатури та оновлення форм обліку. До цього додається гармонізація з європейськими стандартами. Конкретизуючи зазначимо необхідність приведення номенклатури до сучасних реалій і потреб, поширення обліку відходів на деякі нові їх категорії, удосконалення системи показників, які відображаються в державній статистичній звітності стосовно утворення, накопичення, утилізації та видалення відходів. Щодо ведення статистичної звітності до актуальних завдань відноситься:
· оновлення звітності за формою № 1 - токсичні відходи з переходом на категорію небезпечних відходів та відповідну номенклатуру;
· те ж - за формою 14 МТП (щодо відходів як вторинної сировини);
· налагодження більш достовірної звітності щодо комунальних (побутових) відходів;
· створення звітності щодо категорії інертних відходів (перш за все гірничопромислових).
З цим тісно пов'язано впровадження первинного обліку відходів та їх паспортизації, без чого якість державної статистичної звітності буде важко контрольованою.
Реалізація зазначених завдань проходить зараз без необхідної координації і системи. Свідченням цьому є суперечливі кроки, які здійснюються різними організаціями і установами.
Так на протязі 2002-2003 року в ДК " Укрекокомресурси" при Кабінеті Міністрів України виконувалась розробка нової редакції державної статистичної звітності за формою 14-МТП - з переглядом номенклатури і основних показників обліку. А у квітні 2003 року Держкомстат України, посилаючись на невідповідність звітності за формою 14-МТП європейським і міжнародним стандартам та на перевантаженість обсягами звітності в цілому, виступив з ініціативою (перед Мінприроди та Мінекономіки України) щодо скасування зазначеної форми звітності. Назрілим є перегляд обліку за формою № 1-токсичні відходи, але відповідна робота загальмувалась, оскільки не вирішеним залишилось питання віднесення відходів до категорії небезпечних за діючим державним класифікатором відходів ДК 005-96.
З іншого боку зазначеному стану статистики є виправдання з огляду на невизначеність питань класифікації відходів на міжнародному рівні і відсутність відповідного досвіду їх статистичного обліку в цілому. Зокрема європейська система статистики також знаходиться на стадії становлення і в пошуку можливостей використання для цього європейського Переліку відходів.

2. Класифікатор відходів ДК 005-96
Вихідним етапом робіт на цьому шляху має стати удосконалення чи розробка нової редакції Класифікатора відходів ДК 005-96. Відповідне завдання було заплановано в рамках Програми реформування державної статистики на період до 2002 року, а також передбачено (з урахуванням гармонізації з європейськими стандартами) у складі програмних заходів Уряду щодо забезпечення економічного і соціального розвитку України у 2002 році (розпорядження Кабінету Міністрів від 15 березня 2002 року).
Щодо недосконалості Класифікатора ДК 005-96 (в тому числі помилковості ряду його позицій тощо) фахівці висловлювалися давно. Питання його перегляду поступово стало очевидним і для Держкомстату України. Але при цьому завдання його реформування було поставлено, на наш погляд, у звуженому плані - через доопрацювання, актуалізацію найменувань відходів, доповнення та виправлення, а також визначення небезпечних відходів (що за самою постановкою не є коректним). Гармонізація ж з європейськими стандартами залишилася поза увагою.
На наше переконання чинна редакція класифікатора не може служити основою для удосконалення, і справа не лише в його численних помилках, неповноті та розходженнях з КВЕДом і галузевими класифікаторами. Всі ці недоліки дійсно можна було б усунути.
Справа, по-перше, в безперспективності спроби створити на базовому рівні скільки-небудь вичерпний перелік відходів. По-друге, зазначений класифікатор (не тільки на нашу думку, а й на думку іноземних фахівців) */, не дивлячись на певну логічність його системи (за видами економічної діяльності), є надзвичайно громіздкою і незручною у користуванні конструкцією. Можливості розвитку та перегляду класифікатора не передбачені. Гармонізація з міжнародними класифікаторами декларується, але не здійснена. В цілому він є незавершеним документом, перспективи практичного використання якого обмежені, що зокрема засвідчили роки, які пройшли з часу його прийняття. Підтвердженням зазначеного є і "незатребуваність" вітчизняних підходів до створення класифікатора відходів, досвід якого залишається одиничним.
Звернення до європейського досвіду в цьому відношенні є закономірним, якщо мати за мету зближення інформаційного забезпечення у сфері відходів (і поводження з ними) з європейською і міжнародною практикою в цілому.

3. Європейський Перелік відходів
Зараз загальновизнано, що європейський Перелік (в першій редакції каталог) відходів (ЄПВ) є найбільш повним та погодженим робочим інструментом у сфері відходів. В січні 2001 року рішенням Європейського співтовариства (2001/118/ЕС) [1] прийнято (схвалено) його оновлену редакцію. Положення ЄПВ ефективно використовуються для цілого ряду застосувань, в тому числі він розглядається як базовий для розробки європейської статистичної номенклатури відходів - як похідної від Переліку чи його складових. Саме така номенклатура повинна відповідати вимогам статистичної системи обліку відходів.
Базовою класифікаційною структурою ЄПВ є міжнародна стандартна класифікація всіх видів економічної діяльності (ISIC). В опублікованому вигляді він не пов'язаний з ISIC перехідним ключем, що показував би вид економічної діяльності. Тобто ЄПВ характеризується своєю, незалежною системою кодування, чому він і не може розглядатися як придаток до ISIC.
Метою ЄПВ (по суті - класифікатора) є складання певної базової класифікації відходів. Система кодування побудована на основі десяткової системи. На найнижчому рівні в ньому міститься біля 800 позицій, але підкреслюється його не остаточний характер. В принципі він може бути пов'язаний перехідним ключем з КВЕД. В той же час структура переліку не пристосована для статистичної обробки (він розглядається по суті як кінцевий рівень номенклатури), але його можна реформувати в рамках завдань статистики відходів шляхом встановлення відповідних інформаційних вимог.
Таким чином ЄПВ належить до категорії економічних, довідкових класифікацій і в цій якості має служити формуванню власне статистичної номенклатури відходів (на зразок тієї що розробляється Статистичною комісією і Європейською економічною комісією ООН). Він може також служити для розробки за певними правилами класифікацій для національного рівня та для формування відповідних обмежених номенклатур відходів для обліку. У зв'язку з останнім акцентуємо увагу на наступному. ЄПВ по аналогії з СРС (Класифікація основної продукції), що є базовою чи "центральною " класифікацією, може мати підсекції, які будуть включатися в підкатегорії національних класифікацій (по аналогії з такою ж процедурою стосовно СРА - Класифікації продукції за видами діяльності, що є похідною від СРС [3]. Таким чином забезпечується міжнародна гармонізація між різними класифікаціями.

4. Ідеологія нової редакції класифікатора відходів
Виходячи з зазначених передумов в рамках виконання завдань з розробки "класифікатора, гармонізованого є Європейським переліком відходів" науковцями РВПС України НАН України (при залученні НДЕІ Мінекономіки України) було визнано доцільним використати в якості базового документа європейський Перелік відходів і створювати національну систему класифікації на засадах модифікації міжнародного документу. При цьому застосовуються розроблені для стандартів правила [2], згідно з якими національний стандарт вважається модифікованим, коли він в цілому відтворює структуру міжнародного, але має технічні відхилення, які точно визначено, а зміни в структурі здійснено в межах, які гарантують легке порівняння змісту і структури обох документів. При цьому національний стандарт може бути більш широким і деталізованим, містити додаткові аспекти чи види і передбачати відмінні вимоги.
Нова редакція КВ на відміну від чинної сформована за подвійним принципом, а саме: групування відходів за однорідними виробничими технологічними процесами, з одного боку, та шляхом створення інтегрованих угрупувань тих відходів, які є наскрізними (однорідними) для різних видів економічної діяльності, з іншого.
Нова редакція КВ в своїх вихідних угрупуваннях прямо співвідноситься (гармонізована) з відповідними угрупуваннями відходів європейського Переліку відходів [1]. Відповідним чином відредаговано класифікаційні угрупування за основними розділами та термінологічна база. При цьому збережено особливості національної системи обліку відходів та забезпечено відтворення їх специфічної номенклатури та назв.
Нова редакція класифікатора заснована на використанні переліку "стандартних" назв відходів та/або застосуванні до них правил встановлення назви згідно з вітчизняною та європейською практикою.
Класифікатор відходів за своєю структурою, ієрархією та системою кодування є відкритим. Передбачається, що він буде періодично переглядатися та підлягати ревізії (доповненню та зміні) як у відповідності зі змінами в міжнародній (передусім європейській) практиці класифікації відходів, так і у відповідності з аналізом вітчизняного досвіду.
Небезпечні відходи за новою редакцією КВ відмічаються в переліку окремим знаком - зірочкою. Наявність цього знаку в загальному випадку свідчить лише про потенційну небезпеку даного відходу та визначає необхідність застосування щодо них всіх відповідних нормативних застережень і вимог. Всі такі відходи мають включатись у відповідні списки (переліки) небезпечних відходів. Передбачається, що подальша ідентифікація відходів як небезпечних з урахуванням концентрації небезпечних речовин та наявності небезпечних властивостей (за характеристиками Н1 - Н14, затвердженими згідно з Базельською Конвенцією наказом Мінекоресурсів України від 16.10.2000р. № 165), буде регламентуватися окремими нормативними документами - положенням про порядок віднесення відходів до категорії небезпечних та відповідною методикою.
Відходи у КВ визначаються вісьмизначним цифровим десятковим кодом, який складається з чотирьох двозначних розрядів. Структурно загальний код складається з двох частин - шестизначного базового (основного) коду та двозначного додаткового. Перший розряд коду визначається як розділ, другій - як група, третій - як підгрупа і четвертий як тип.
Базова частина коду забезпечує взаємозв'язок вітчизняного КВ з Європейським переліком відходів, відповідаючи у цій частині вихідним угрупуванням останнього. Деталізація кодових позицій ЄПВ здійснюється на рівні другого і третього розрядів цифрового коду. Додаткова частина коду забезпечує відображення у КВ національної специфіки щодо номенклатури відходів. (Виходячи з вимог гармонізації додатковий код структурно прив'язується до цифрового індексу 99 у третьому розряді коду і в окремих випадках до цього ж індексу у другому розряді коду. Цифра 99 означає в ЄПВ "інші").
Вся сукупність відходів поділяється у першому розряді на двадцять вихідних угрупувань (розділів чи chapters за Європейським переліком відходів).
Відповідно до зазначених загальних принципів одна частина розділів сформована за видами економічної діяльності, а друга - за ознакою однорідності відходів, виходячи з їх характеру чи складу, тобто за належністю до "наскрізних" - властивих для більшості видів діяльності. Один з розділів об'єднує найбільш специфічні і характерні майже для всіх видів діяльності відходи і є найбільш "відкритим". Нарешті, всі класифікаційні розряди (крім першого) містять код 99, що дозволяє накопичувати за цією позицією інформацію про неохоплені та не досить ідентифіковані відходи.
При ідентифікації відходу за КВ на першому етапі встановлюється його належність до тих чи інших угрупувань за тими розділами , які сформовані за видами економічної діяльності (за назвами груп і підгруп у складі розділів). Якщо не вдається знайти відповідний код у вищезазначених розділах, то на другому етапі мають використовуватись переліки, сформовані за ознакою однорідності характеру чи складу відходів. У випадку коли для ідентифікації та кодування не підходить жоден із вищезазначених розділів, має бути використано окремий розділ, що об'єднує відходи, не визначені в інших класифікаційних угрупуваннях. Нарешті при відсутності відповідника відходу і в останньому розділі використовується код 99 у тому розділі, який за видами економічної діяльності визначається за результатами першого етапу.
Особливості групування відходів за новою редакцією КВ визначають можливість ідентифікації відходів одного виду виробництва за різними (декількома) розділами (групами). Так, відходи, що утворюються, наприклад, при виробництві меблів, можуть бути у розділах, що стосуються деревинних відходів, а також відходів від лаків, фарб, відпрацьованих розчинників та інш.
Ідеологія побудови класифікатора відходів у його новій редакції виходить з того що він є базовим документом, яким задається перелік найбільш характерних та найбільш вагомих (за показниками утворення та небезпеки) відходів у всіх сферах виробництва та споживання. Передбачається, що на основі КВ будуть створюватись галузеві класифікатори (а також класифікатори відходів окремих великих підприємств), які забезпечать необхідну деталізацію номенклатури відходів і в той же час структурно, через систему кодів будуть пов'язані з базовим КВ. Галузева деталізація має здійснюватися через використання цифрових індексів "99" у третьому і четвертому розрядах коду, а також шляхом введення додаткового 5-го розряду коду. Передбачається, що відповідна робота буде виконуватись за окремим регламентом (методичними настановами).
Періодично (не більше, ніж раз у п'ять років) КВ має переглядатися і за пропозиціями відомств, корпорацій, підприємств, що надійдуть за цей час, у нього можуть вводитись зміни і доповнення. Відповідні питання будуть вирішуватись міжвідомчою робочою групою, що має створюватись при Міністерстві екології та природних ресурсів України, і подаватись на узгодження в Держстандарт України.

5. Проблеми накопичення небезпечних відходів на території підприємств
Змінами до Закону України "Про відходи", прийнятими Верховною Радою України 7 березня 2002 року (№ 3073-ІІІ), передбачається регламентація вимог до зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій - суб'єктів господарської діяльності. Вона має бути здійснена на основі відповідного порядку, розробка якого покладається на Кабінет Міністрів України. Одночасно зазначеними змінами передбачається віднесення підприємств, на яких зберігаються небезпечні відходи, до об'єктів підвищеної небезпеки.
Актуальність і важливість вирішення зазначених питань важко переоцінити. Накопичення відходів на території підприємств набуло в Україні безпрецедентного масштабу і до того ж в найближчі роки тут важко очікувати реальних зрушень. Це спричиняється відсутністю спеціальних об'єктів (полігонів) для видалення таких відходів, технологічного устаткування для їх знешкодження та інш., а в цілому - відповідної інфраструктури, що є невід'ємною частиною промислового комплексу в розвинених країнах. Саме наявність такої інфраструктури дозволяє цим країнам встановлювати дуже жорсткі регламенти щодо розміщення небезпечних відходів на території підприємств, зокрема стосовно термінів зберігання, які, як правило, не можуть перевищувати 90 днів.
Згідно із визначенням поняття "зберігання відходів", зафіксованим в Законі "Про відходи", воно означає "тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення)". В той же час поняття "тимчасовості" залишилося невизначеним і на практиці "зберігання відходів" перетворилося в безстрокове, багаторічне їх розміщення, а відповідні об'єкти фактично перетворилися в місця видалення, але без відповідного статусу.
Умови зберігання відходів на території підприємств, як засвідчують, зокрема, матеріали оглядів про стан навколишнього природного середовища в регіонах України [ 5 ] часто не відповідають санітарно-гігієнічним нормам та правилам і стають фактором інтенсивного забруднення довкілля.
Як приклади можна навести підприємства ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" в Миколаєві, що розміщують відходи на території цеху, розташованого в природоохоронній зоні Бугського лиману. В Сумській області велика кількість токсичних відходів зберігається в складських приміщеннях, цехах на території ОПВО "Свема", ВАТ "Шосткинський завод хімічних реактивів", ВАТ "Сумихімпром", ВАТ "Центроліки". Постійне зростання обсягів накопичення токсичних відходів в місцях неорганізованого складування відмічається в Харківській області. В Дніпропетровській області в 2000 році у сховищах, що не відповідають діючим нормативам, було заскладовано понад 10 млн. т токсичних відходів. В Одеській області у місцях неорганізованого складування в 2000 році розміщено чверть всіх токсичних промислових відходів і т.інш.
Основними видами відходів, що накопичуються на території підприємств, є гальванічний шлам (мул), лакофарбні матеріали, відпрацьовані емульсії, мастильно-охолоджувальні рідини, нафтошлами, відпрацьовані формувальні суміші, ртутні лампи, а також більш специфічні - як залізний купорос, відходи шестивалентного хрому, цианисті сполуки, формальдегіди, непридатні і неідентифіковані пестициди та отрутохімікати.
Питання будівництва спеціалізованих полігонів щодо поводження з небезпечними відходами знаходиться на порядку денному вже більше 20 років (починаючи з відповідних рішень 80-их років), але постійно блокується то через труднощі з погодженням місць їх розташування, то через відсутність коштів, то інш., але головним чином , на наш погляд, через недооцінку пов'язаної з цим екологічної небезпеки і брак політичної волі.
Певним кроком у цьому напрямку можна, правда, вважати затвердження Мінекоресурсів України за погодженням з Мінздоров'я України у квітні 2002 року "Переліку підприємств та спеціалізованих установ, яким дозволено здійснення робіт щодо переробки утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції". Ним, зокрема, впорядковано передачу для знешкодження і переробки деяких небезпечних відходів, зокрема таких як свинцеві акумулятори і свинець, небезпечні хімічні речовини (сполуки), емульговані та інші нафтопродукти, лікарські препарати (вилучені з обігу, неякісні). Передбачається також спеціалізувати деякі підприємства на знищенні, знешкодженні чи утилізації органічних розчинників, некондиційних фарб, лаків, паст, смол тощо. В даному випадку поняття "вилучена з обігу неякісна та небезпечна продукція" за змістом підпадає під термін "відходи".

6. Регламентація зберігання відходів на території підприємств
Зберігання відходів на території підприємств за загальним регламентом має кваліфікуватись як розміщення (зберігання) в місцях неорганізованого складування. Але на практиці зміст останнього поняття , що застосовується в статистичній звітності, все більше розмивається і, якщо відбувається будь-яке облаштування об'єктів зберігання, вони все частіше попадають в категорію місць організованого складування.
Якщо виходити з положень Закону "Про відходи", то "місця організованого складування" мають ідентифікуватись з терміном "спеціально відведені місця чи об'єкти. Останній визначається як "місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами". Ключовим тут є отримання дозволу, а оскільки на території підприємств відходи тільки зберігаються, то такі дозволи, якщо вони все ж надаються, обов'язково мають бути строковими. На практиці цього не відбувається.
Під терміном "місце організованого складування" треба передусім розуміти спеціалізовані об'єкти типу шламо- та хвостосховищ, інші накопичувачі (звалища), що побудовано за відповідними проектами як складові виробничих комплексів чи об'єкти комунальних підприємств. Вони можуть бути територіально відокремленими від власне виробничих об'єктів, і можуть складати єдиний з ними територіальний блок. Але це поняття неправомірно застосовувати щодо складських приміщень чи майданчиків (критих чи відкритих), які почали використовуватись для розміщення небезпечних відходів через неможливість позбавитися від них. Тому кожного разу застосування визначення "сховище організованого складування" щодо території підприємств вимагає з'ясування суті справи. При цьому треба мати на увазі, що зберігання небезпечних відходів понад 1-2 роки по суті перетворює відповідні об'єкти у місця чи об'єкти видалення, вимоги до яких щодо санітарно-гігієнічних, будівельних та інших нормативів є значно більш жорсткими.
Особливої уваги вимагає також регламентація поняття "сховище неорганізованого складування" при його застосуванні у чинній статистичній звітності. Коли зазначається, що в місця неорганізованого складування за межами підприємства відправлено якусь кількість небезпечних відходів, то за змістом можна трактувати як відправну з одного місця неорганізованого складування відходів в інше таке ж місце.
В цілому через зазначені та інші причини звітність по накопиченню небезпечних відходів на території підприємств втрачається і вона все більше підміняється загальною звітністю про їх розміщення в сховищах організованого складування, а під останніми починають розуміти також тією чи іншою мірою обладнані об'єкти (склади, навіси) власне на території підприємств.
Стосовно зберігання небезпечних відходів на території підприємств до цього часу в Україні зберігає чинність нормативний документ, розроблений і затверджений в 1985 році Мінздравом і Мінгеології СРСР (№ 3209-85 від 02.02.1985, Москва, 1985) під назвою "Предельное количество накопления токсичных промышленных отходов на территории предприятий (организаций)". Згідно з ним, гранична кількість відходів на території підприємства і кількість відходів, що допускається розміщувати на території промислової площадки має встановлюватись, виходячи з певних санітарних норм стосовно виділення шкідливих речовин у повітря, а також відсутності забруднення ґрунтів і водних об'єктів.
Зазначеним документом визначаються три основні види зберігання: у виробничому (цех, дільниця) чи допоміжному (склад, комора) приміщенні; у тимчасовому нестаціонарному складі; на відкритому майданчику. Визначаються також способи зберігання залежно від класів небезпеки відходів і умови зберігання на різних об'єктах.
Базовим для документу є положення стосовно того, що накопичення і зберігання відходів на території підприємства допускається тимчасово, як виключення, і обмежується випадками утилізації відходів на підприємстві, відсутності полігонів для захоронення, а також тари і транспортних засобів для вивезення відходів на полігони. При цьому відходи І класу небезпеки, а також відходи в рідкому і газоподібному стані, які зберігаються в герметизованій тарі, тверді відходи в контейнерах, пакетах та мішках в будь-якому випадку підлягають видаленню з території підприємства на протязі однієї-двох діб. Останні формулювання є на жаль нечіткими і суперечливими, через що їх застосування на практиці виявилося дуже обмеженим.
Певні нормативні вимоги до зберігання відходів містяться також в "Ліцензійних умовах провадження діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами" (затвердженими 12.02.2001 року та зареєстрованими Мінюстом України 02.03.2002 р. за № 187/5378), з урахуванням змін до них від 20.06.2001 р.; в СНиП 2.01.28-85 щодо полігонів по знешкодженню та захороненню токсичних промислових відходів (Госстрой СССР, 1985 г.); в СанНиП № 3183-84 "Порядок накопления, транспортировки, обезвреживания і захоронения токсичных промышленых отходов (1984 рік). Нарешті відповідні питання почали пророблятися в рамках розробки першої редакції Стандарту "Охорона природи. Поводження з відходами. Вимоги до операцій поводження з відходами".

7. Вимоги до порядку зберігання відходів на території підприємств
Сукупність наявних нормативних документів створює певні передумови для встановлення вимог до зберігання відходів на території підприємств. Але досвід їх застосування є суперечливим. Вони відзначаються неповнотою, застарілістю ряду положень, односторонністю стосовно критеріїв небезпеки та інш. і в цілому не вирішують питання щодо порядку зберігання небезпечних відходів. Зазначені регламенти вимагають значного доопрацювання відповідно передусім до вимог чинного законодавства, з врахуванням переходу до категорії "небезпечні" відходи та сучасних оцінок техногенно-екологічного ризику.
Відповідний "Порядок" має передусім виходити і повністю відповідати вимогам Закону України "Про відходи", згідно з яким зберігання відходів - це тимчасове розміщення у спеціально відведених місцях чи об'єктах до їх утилізації або видалення. З врахування цієї норми, різні випадки зберігання небезпечних відходів, що обумовлені відсутністю полігонів, транспортних засобів чи подальшим використанням, не повинні набувати форми виключення із закону.
У зв'язку із зазначеним вимагає регламентації термін зберігання небезпечних відходів, умови і порядок його продовження, зокрема визначення терміну зберігання за якого місця зберігання мають переходити в категорію місць чи об'єктів видалення зі всіма пов'язаними з цим наслідками для підприємства.
Окремі вимоги мають встановлюватись щодо обліку таких відходів, а також щодо здійснення контролю за умовами зберігання і за станом екологічної безпеки на території підприємств з боку спеціально уповноважених територіальних органів. Доцільним є введення спеціального паспорту для подібних об'єктів зберігання.
Особливого значення набувають економічні аспекти, маючи на увазі, що зберігання відходів саме по собі, а також порушення умов і строків зберігання, його довготривалість, повинні супроводжуватись відповідними санкціями, а також певними зобов'язаннями підприємств щодо внесків до цільового (регіонального чи іншого) фонду, або ж зобов'язувати підприємства брати адекватну участь у будівництві полігонів по знешкодженню, зменшенню чи захороненні небезпечних відходів.
Оскільки поняття "небезпечні відходи" є більш широким, ніж токсичні, встановлення граничного обсягу накопичення таких відходів на території підприємств не може регулюватися чинними санітарними нормами і передбаченими в них показниками (стосовно шкідливих виділень у повітря, забруднення ґрунтів і води) і має включати вимоги щодо пожежо- та вибухонебезпечності, хімічних перетворень, можливостей аварійних ситуацій тощо. У відповідності з нормативами порогової маси небезпечних речовин, суб'єкти господарської діяльності, згідно із законодавством, мають ідентифікувати об'єкти підвищеної небезпеки. Окремою вимогою виступає отримання ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.
Нарешті, має підлягати обов'язковому страхуванню відповідальність підприємств, на території яких зберігаються небезпечні відходи, за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об'єктах.

8. Деякі питання щодо стійких органічних забруднювачів
Важливою складовою загальної проблеми відходів (в тому числі в нормативно-правовому відношенні) , що виходить на передній план у зв'язку з підписанням Україною Стокгольмської конвенції щодо стійких органічних забруднювачів (СОЗ) і підготовкою її ратифікації, стають на наступні 20 років завдання виведення з користування і ліквідації поліхлордифеніл-вмісних речовин (діелектриків).
Заходи щодо СОЗ при всій їх безумовній пріоритетності, включаючи створення відповідної промислової інфраструктури (по знищенню тощо), не повинні плануватися і розроблятися ізольовано від завдань щодо небезпечних відходів в цілому. Цей підхід демонструє, зокрема, "Загальнодержавна програма поводження з токсичними відходами", розрахована до 2005 року. Вагомою її частиною є вирішення проблем непридатних пестицидів, як джерела СОЗ. Очевидно знадобиться пролонгація програми, оскільки її базові завдання щодо створення інфраструктури не будуть виконані. Така програма безумовно має кореспондуватися з національним планом дій щодо СОЗ.
З урахуванням зазначеного технологічний потенціал щодо знищення СОЗ має створюватись зі значним запасом резервних потужностей, що в майбутньому чи паралельно будуть спрямовані (використані) на знешкодження інших категорій небезпечних відходів.

Література

1. The Commission of the European Communities. Commission Decision of16 January 2001. // Official Journal of the European Communities EN. L 47/2-31, 16.2.2001
2. ДСТУ 1.7-2001 Правила і методи прийняття та застосування міжнародних і регіональних стандартів. -Київ.: Держкомстат України. - 2001
3. Парфенцева Н. Міжнародні статистичні класифікації в Україні: Впровадження й використання. -К.: Основи. - 2000. -351с.
4. В.С.Міщенко. Ідеологія нової редакції класифікатора відходів. // Збірник матеріалів науково-практичної конференції з питань управління відходами "Техноресурс-2002" (8-9 жовтня 2000).
-Київ: НДЕІ Мінекономіки України.- 2002.- С.4-7.
5. "Довкілля в регіонах України за 2001 рік" / Збірник доповідей. Державний комітет статистики України: Під загальним керівництвом Ю.М.Остапчука - К., 2001. -. 352 с.
6. Лозанский В., Мищенко В. Управление промышленными отходами: В 2 кн. - Кн. 1: Нормативно-правовое обеспечение управления промышленными отходами в Украине. - Харьков: РИП "Оригинал". -2000. - 88 с.

Главная страница
Сведения об авторах